неділя, 31 січня 2016 р.

Хочете бачити Ісуса – злізьте з дерева.

 (Нарис проповіді пастиря Дмитра Дідківського)

І, ввійшовши Ісус, переходив через Єрихон.
І ось чоловік, що звався Закхей, він був старший над митниками, і був багатий,
бажав бачити Ісуса, хто Він, але з-за народу не міг, бо малий був на зріст.
І, забігши вперед, він виліз на фіґове дерево, щоб бачити Його, бо Він мав побіч нього проходити. А коли на це місце Ісус підійшов, то поглянув угору до нього й промовив: Закхею, зійди зараз додолу, бо сьогодні потрібно Мені бути в домі твоїм! І той зараз додолу ізліз, і прийняв Його з радістю.
А всі, як побачили це, почали нарікати, і казали: Він до грішного мужа в гостину зайшов! Став же Закхей та й промовив до Господа: Господи, половину маєтку свого я віддам ось убогим, а коли кого скривдив був чим, верну вчетверо.
Ісус же промовив до нього: Сьогодні на дім цей спасіння прийшло, бо й він син Авраамів. Син бо Людський прийшов, щоб знайти та спасти, що загинуло!
 (Від Луки 19:1-10)


                                Слава Ісусу Христу!
Благодать вам і мир від Бога, Отця нашого і Господа нашого Ісуса Христа!
Дорогі в Господі брати і сестри! Діти часто порівнюючи свій ріст з ростом дорослої людини, вдаються до різних хитрощів. То вони стануть навшпиньки, щоб хоч трішки бути вищими, то  вилізуть на стілець перед дзеркалом і мрійливо любуються, які вони будуть високі коли виростуть. Час спливає. Діти стають дорослими, й часто займають різні високі посади, але чомусь і на далі хочуть бути хоч трішки вищими на зріст. В гардеробі в їх з’являється взуття на високих підборах та каблуках. Мабуть так на їхню думку їм краще дивитися на світ, та й іншим, на їхню думку так краще їх розгледіти.
  
Закхей, про якого ми читаємо в євангельському читані займав на той час високу посаду, він був старшим над митниками, його завданням було збирання налогів для римської імперії. В ті часи теж процвітала корупція і не дивно що євангеліст Лука описуючи його зазнача,є що він був багатий. Він як і годиться старшому над митниками був гарно проінформований про все що відбувається в місті. І тому прихід Ісуса Христа не міг його не зацікавити. Євангеліст Лука пише: «бажав бачити Ісуса, хто Він». «Хто Він, той Ісус що уздоровив сліпого при вході в місто? Ще й той сліпий, якого Він зцілив, назвав його Господом. Тай й в інших містах теж зробив багацько чуд» - можливо такі думки підштовхували його побачити Ісуса. Але Лука не звертає нашу увагу на цьому. Лише, що, бажав бачити Ісуса, хто Він й далі наголошує але з-за народу не міг, бо малий був на зріст. І, забігши вперед, він виліз на фіґове дерево, щоб бачити Його. Він хотів побачити Ісуса, але наш Спаситель Сам побачив його і не тільки побачив а й звернувся по імені А коли на це місце Ісус підійшов, то поглянув угору до нього й промовив: Закхею, зійди зараз додолу, бо сьогодні потрібно Мені бути в домі твоїм! Закхей чує голос Ісуса і злазить з дерева. В нього замість відчуття цікавості хто Він, з’являється відчуття радості. Бо Ісус, Той хто бачить наші серця, якого люди називають Господом, побачив в його серці каяття і пробачив йому його гріхи. Сьогодні на дім цей спасіння прийшло, бо й він син Авраамів. Син бо Людський прийшов, щоб знайти та спасти, що загинуло.
Ісус вже не дивиться на Закхея якому люди «заважали» бачити Його. Він дивиться на нього як на Закхея, який хоче служити людям. Господи, половину маєтку свого я віддам ось убогим, а коли кого скривдив був чим, верну вчетверо.

  
Дорогі в Господі брати і сестри! Іноді ми стаємо подібні до Закхея, який виліз на дерево. Ми думаємо, що нашого духовного росту мало, щоб побачити Ісуса Христа і теж «вилазимо на дерево». На дерево власного Я. Вилізши на яке ми наче говоримо Господу, що ми кращі за інших людей. Що, подивись Господи, ці всі люди заважають мені бачити Тебе. В таких випадках наш люблячий Господь, Спаситель і Викупитель, як і Закхею, промовляє до нас: «зійди зараз додолу, бо сьогодні потрібно Мені бути в домі твоїм!»  Й через апостола Павла: «Чи не знаєте ви, що ви Божий храм, і Дух Божий у вас пробуває?» (1 до Коринтян 3:16) І ми як і Закхей приймаємо Його з радістю. Й Ісус так само як і до Закхея звертається до кожного з нас по імені і промовляє: «Сьогодні на дім цей спасіння прийшло, бо й він син Авраамів. Син бо Людський прийшов, щоб знайти та спасти, що загинуло!» Наш люблячий Господь як і Закхея «знімає нас з дерева», щоб ми теж кожен на своєму місті і при своїй посаді служили один одному.
  

Дорогі в Господі. В парку який зараз носить ім’я Миклухо-Маклая, біля закиненого літнього кінотеатру росли дерева на яких родили білі шовковиці. В дитинстві з друзями ми частесенько вилазили на ті дерева щоб поласувати шовковицями. Потім ми перелазили на дах кінотеатру і могли годинами дивитися в бік де колись був екран і розповідали один одному сюжети фільмів які бачили напередодні в іншому кінотеатрі чи телебачені при цьому міркували як би нам було добре звідціль дивитися кіно.  Одного разу коли ми вкотре вилізли на дерево і вже хотіли перелазити на дах ми почули голос  кіномеханіка, який прийшов по якимсь своїм справам: «Хлопці, якщо хочете побачити  кіно, то вам потрібно спершу злізти з дерева». Друзі. Не завжди високі каблуки чи дерева дають нам змогу краще щось побачити. Іноді щоб щось побачити потрібно злізти з дерева. Хочете бачити Ісуса не «сидіть на деревах». Ісус показує нам себе в Слові Божому і Таїнствах.І не лише показує а й дарує нам радість прощення і вічне життя. І хай Йому за це буде слава на вікі віків. Амінь. 

пʼятниця, 11 грудня 2015 р.

четвер, 12 листопада 2015 р.

Возращение ушедшего в осень.

Золотая листва,
Мне окутывает  ноги.
Я по парку иду,
Никуда не спеша.
Все смотрю звездопад.
Жаль, он виден не многим.
На небе тучи,
Звездный дождь
Показать не спешат.
Золотая листва,
Мне окутывает ноги.
Ветер хлещет в лицо,
Словно в дом, загоняя меня.
Я ушел в листопад.
Я открыт, но не многим.
Наслажусь и вернусь.
Не тревожьте меня.
Я ушел в листопад.
В осень я растворился.
Весь промок и прозяб,
По алее идя.
Пусть там где-то вдали,
Костер искрится.
Лишь домашний очаг
Обогреет меня.
Возвращаюсь домой,
Осенью насладившись.
Пусть искрится костер.
И не гаснет звезда.

P.S. Говорят, когда на небе падают звезды,
То нужно загадать желание.
 И оно обязательно сбудется.
Пусть Ваши желания не зависят от звезд.
И пусть они обязательно исполнятся.  
               18.11.2008 год.

Последняя - первая осень.

За мотивами Ю. Шевчука "Последняя осень"
Последняя осень
Стать первою может.
И пусть Господь нам
В этом поможет.
ПОЭТЫ, мы все –
Божии дети.
За каждое слово,
Пред Ним мы в ответе.
У всех в нас в душе
Весна играет.
И пусть она нас
Всегда вдохновляет.
Последняя осень
Не скоро настанет
И каждый из нас
Свой след оставит.
Мы на вершину
Возносим слова.
И пишем стихи
Все снова и снова.
Ведь лучшие песни
Еще не допеты.
Значить есть стимул.
ПИШИТЕ ПОЭТЫ.
Последняя осень
Стать первою может.
И пусть Господь нам
В этом поможет.
29 сентября 2008 год.

вівторок, 10 листопада 2015 р.

Думки в дощ.

Дощ.
Немов сльози.
Покриває обличчя землі.
Осінь.
Хустинкою жовтих листочків
Їх витирає.
Юність. 
Мою сивина покриває. 
Старість.
Далеко ще, Але вже шкутильгає. 
Вітер. 
На озері човен гойдає. 
Думки. 
Мої десь по хмаринках  блукають.
Все безупинно весну шукають. 
Вечір Настав – свічки запалають. 
Й все знову стане затишним.
 Ніщо не може засмутити Серце романтика. 

P.S.Щоб не шукати весну, Вона повинна жити в наших серцях. А дощ лише змиває бруд із землі. Як душ змиває її з нашого тіла.
                 Дмитро Дідківський
                  22.09.2008 рік.

Мамо.

Мамо, скільки раз
Дощем капали сльози.
Із хмаринок Ваших очей.
Скільки раз, чекали на порозі,
Ви мене із зоряних ночей.
Я завжди вертався
Вранці рано.
Ви кричали на мене
Як могли.
Ви пробачте мене мамо,
Що не усвідомлював тоді вини.
       Дмитро Дідківський
            1998 рік.

неділя, 8 листопада 2015 р.

Чорний крук.

Скільки будеш літати ще
Чорний крук,
Над землею наших
Батьків, дідів, прадідів?
Скільки будеш клювати ще
Їх тіла, та нащадків їх?
Досить з них знущань
Голодоморів, війн усіх.
Досить вже.
Повертайсь назад
У своє гніздо,
У країну зла.
Настали наші часи.
Твоя пора пройшла.
Хватить сил у нас.
Дати всім відсіч.
Хто під кнутом своїм
Бачить нашу Січ.
Вже в кайдани нас не взути,
Та не закувати.
Буде й над нашим краєм
Голубка літати.
Соловей в гаю співати,
Й жайворонок в полі.
Тисяч років накує
Нам зозуля волі.
Будемо на своїй землі
Ми господарювати.
Доля нам посміхнеться,
Й Україна мати.
Дмитро Дідківський.
1998 рік.

субота, 7 листопада 2015 р.

Гумором по кандидатам.

Кандидат в нардепи по російські
Чомусь розмовляє.
Знехтував він рідну мову,
А може й не знає.
Життя нам солодке,
Й гарне обіцяє.
А в мріях Тризуба
Орлу продає.
Нас в кайдани знову
Хоче нас він взути,
Та цього ніколи
Уже не бути.
Нас вже обманули
Ходимо голодні.
Та віримо скоро
Вийдемо з безодні.
Поки Бог є в Небі
Вірою живемо.
Й у Верховну Раду
Найкращих оберемо.
Тих хто любить свій народ
Й Неньку Україну,
Мову свою рідну,
Й пісню солов’їну.
А тих хто промовляє
Московську промову.
Не пустимо в депутати,
Відправимо в школу.
Хай вивчать спершу
Українську мову.
А може хай їдуть в Лос Вегас
Працювати й жити.
Там потрібні такі промовці
Рулетку крутити.
Дмитро Дідківський.
    27.02.1998 рік.

Павутина.

 Зажурилась рідна мати. Ненька Україна.
Заплутала в свої сіті.
Її павутина.
Павутина та червона.
Форму зірки має.
Із – за неї українець,
Окрім лиха,
Нічого не має.
Голодують лікарі,
Вчителі і вчені.
Робітник і селянин,
Та пенсіонери.
Прокиньтеся брати й сестри.
Годі уже спати.
Чекають змін від вас діти,
Й Україна мати.
Прокиньтеся тай знімайте
Оті павутини.
Щоб життя було кращим
У нашій країні.
Перестане Україна
Тоді сумувати.
І ніхто не зможе нами
Більше панувати.
Заживемо тоді заможно.
В злагоді і в мирі.
Будемо діток виховувати.
Й будемо щасливі.
          1998 рік.