четвер, 12 листопада 2015 р.

Возращение ушедшего в осень.

Золотая листва,
Мне окутывает  ноги.
Я по парку иду,
Никуда не спеша.
Все смотрю звездопад.
Жаль, он виден не многим.
На небе тучи,
Звездный дождь
Показать не спешат.
Золотая листва,
Мне окутывает ноги.
Ветер хлещет в лицо,
Словно в дом, загоняя меня.
Я ушел в листопад.
Я открыт, но не многим.
Наслажусь и вернусь.
Не тревожьте меня.
Я ушел в листопад.
В осень я растворился.
Весь промок и прозяб,
По алее идя.
Пусть там где-то вдали,
Костер искрится.
Лишь домашний очаг
Обогреет меня.
Возвращаюсь домой,
Осенью насладившись.
Пусть искрится костер.
И не гаснет звезда.

P.S. Говорят, когда на небе падают звезды,
То нужно загадать желание.
 И оно обязательно сбудется.
Пусть Ваши желания не зависят от звезд.
И пусть они обязательно исполнятся.  
               18.11.2008 год.

Последняя - первая осень.

За мотивами Ю. Шевчука "Последняя осень"
Последняя осень
Стать первою может.
И пусть Господь нам
В этом поможет.
ПОЭТЫ, мы все –
Божии дети.
За каждое слово,
Пред Ним мы в ответе.
У всех в нас в душе
Весна играет.
И пусть она нас
Всегда вдохновляет.
Последняя осень
Не скоро настанет
И каждый из нас
Свой след оставит.
Мы на вершину
Возносим слова.
И пишем стихи
Все снова и снова.
Ведь лучшие песни
Еще не допеты.
Значить есть стимул.
ПИШИТЕ ПОЭТЫ.
Последняя осень
Стать первою может.
И пусть Господь нам
В этом поможет.
29 сентября 2008 год.

вівторок, 10 листопада 2015 р.

Думки в дощ.

Дощ.
Немов сльози.
Покриває обличчя землі.
Осінь.
Хустинкою жовтих листочків
Їх витирає.
Юність. 
Мою сивина покриває. 
Старість.
Далеко ще, Але вже шкутильгає. 
Вітер. 
На озері човен гойдає. 
Думки. 
Мої десь по хмаринках  блукають.
Все безупинно весну шукають. 
Вечір Настав – свічки запалають. 
Й все знову стане затишним.
 Ніщо не може засмутити Серце романтика. 

P.S.Щоб не шукати весну, Вона повинна жити в наших серцях. А дощ лише змиває бруд із землі. Як душ змиває її з нашого тіла.
                 Дмитро Дідківський
                  22.09.2008 рік.

Мамо.

Мамо, скільки раз
Дощем капали сльози.
Із хмаринок Ваших очей.
Скільки раз, чекали на порозі,
Ви мене із зоряних ночей.
Я завжди вертався
Вранці рано.
Ви кричали на мене
Як могли.
Ви пробачте мене мамо,
Що не усвідомлював тоді вини.
       Дмитро Дідківський
            1998 рік.

неділя, 8 листопада 2015 р.

Чорний крук.

Скільки будеш літати ще
Чорний крук,
Над землею наших
Батьків, дідів, прадідів?
Скільки будеш клювати ще
Їх тіла, та нащадків їх?
Досить з них знущань
Голодоморів, війн усіх.
Досить вже.
Повертайсь назад
У своє гніздо,
У країну зла.
Настали наші часи.
Твоя пора пройшла.
Хватить сил у нас.
Дати всім відсіч.
Хто під кнутом своїм
Бачить нашу Січ.
Вже в кайдани нас не взути,
Та не закувати.
Буде й над нашим краєм
Голубка літати.
Соловей в гаю співати,
Й жайворонок в полі.
Тисяч років накує
Нам зозуля волі.
Будемо на своїй землі
Ми господарювати.
Доля нам посміхнеться,
Й Україна мати.
Дмитро Дідківський.
1998 рік.

субота, 7 листопада 2015 р.

Гумором по кандидатам.

Кандидат в нардепи по російські
Чомусь розмовляє.
Знехтував він рідну мову,
А може й не знає.
Життя нам солодке,
Й гарне обіцяє.
А в мріях Тризуба
Орлу продає.
Нас в кайдани знову
Хоче нас він взути,
Та цього ніколи
Уже не бути.
Нас вже обманули
Ходимо голодні.
Та віримо скоро
Вийдемо з безодні.
Поки Бог є в Небі
Вірою живемо.
Й у Верховну Раду
Найкращих оберемо.
Тих хто любить свій народ
Й Неньку Україну,
Мову свою рідну,
Й пісню солов’їну.
А тих хто промовляє
Московську промову.
Не пустимо в депутати,
Відправимо в школу.
Хай вивчать спершу
Українську мову.
А може хай їдуть в Лос Вегас
Працювати й жити.
Там потрібні такі промовці
Рулетку крутити.
Дмитро Дідківський.
    27.02.1998 рік.

Павутина.

 Зажурилась рідна мати. Ненька Україна.
Заплутала в свої сіті.
Її павутина.
Павутина та червона.
Форму зірки має.
Із – за неї українець,
Окрім лиха,
Нічого не має.
Голодують лікарі,
Вчителі і вчені.
Робітник і селянин,
Та пенсіонери.
Прокиньтеся брати й сестри.
Годі уже спати.
Чекають змін від вас діти,
Й Україна мати.
Прокиньтеся тай знімайте
Оті павутини.
Щоб життя було кращим
У нашій країні.
Перестане Україна
Тоді сумувати.
І ніхто не зможе нами
Більше панувати.
Заживемо тоді заможно.
В злагоді і в мирі.
Будемо діток виховувати.
Й будемо щасливі.
          1998 рік.

7 листопада.

АРХІВ. НАПИСАНО В 2008 РОЦІ. Можливо хтось іще й досі вважає цю дату значущою, а саму революцію називає не інакше, як Великою Жовтневою. Але прихильників такої термінології все менше і менше. Не даром говорять, що час ставить всі крапки над «і». Так. Час ставить всі крапки над «і», бо саме с часом погляд на історію, звільняється від емоцій й стає об’єктивним.
Сьогодні, їдучи в київській «підземці», не взявши з собою нічого почитати, постійно дивлюсь на монітор. Після якоїсь зупинки на моніторі з’являється перелік видатних подій цього дня та перелік відомих людей, які в цей день народились. Виявляється в цей день народився не хто не будь, а сам Лев Троцький. Починаю читати уважно: «7 листопада 1879 року народився Лев Давидович Троцький (Бронштейн)» й далі «один із організаторів державного перевороту 1917 року». Вміли більшовики відмічати свої день народження.
Як би не називали люди сьогодні цю сумну  подію: «Великою Жовтневою» чи «державним переворотом», ця подія «пішла» в історію, раз і на завжди, разом з більшовицькою ідеологією. І якщо прихильники цієї дати, які люблять погаласувати в цей день на Майдані Незалежності, думають по іншому. Що в ідеології більшовиків є майбутнє, хай зроблять опитування серед школярів.
Бо ще десь близько 10 років тому, одна жіночка проходячи з своїм сином повз пам’ятник маленькому Володі Ульянову (В. І. Леніну) на запитання сина: «мамо, це хто?», відповіла: «Вождь жовтневої революції». Син уважно глянув на пам’ятник, потім на маму й сказав: «А щось на індійця він зовсім не схожий» 

Дощ іде в стакан...

Дощ іде в стакан.
Із пляшки вина.
Люди всі сплять.
Ніч.
В завтра вранці вставати.
Кому в п’ять,
Кому в шість,
Кому в сім.
А мене манить у другі світи.
В далечінь.
Пора зайнятися своїм
Ділом.
Досить крейдою вже малювати.
Пора знайти в житті своє місце.
Треба пензлі у руки брати.
    Дмитро Дідківський.
                1998 рік.
Російська версія вірша

пʼятниця, 6 листопада 2015 р.

Чому так влаштований світ.

Чому так влаштований світ.
Я не знаю чия тут провина.
І куди не підеш брехня.
Всюди, ллється кров, мов з бочки вина.
Знаю кохання збереже світ.
Але воно мене погубило.
Й на серці моєму журба.
Й рубцями покрито тіло.
Я брехні оголошу війну.
Краще з правдою жити гіркою.
Чим застряти по вуха в брехні.
Я за правду стану горою.
Дмитро Дідківський.
             1998 рік.
 Російська версія вірша

Вождь душу дияволу продав.

Вождь душу дияволу продав,
Коли до влади йшов.
Й на червоному прапорі його
Невинна наша кров.
Кров мого народу.
Нас все життя на обмані.
На брехні навчали.
І брехню ту чомусь
Правдою назвали.
І новоспечені вожді.
Клялись на нашій  крові,
Що жити будемо краще ми,
Що будемо ситі і здорові.
І ми жили по таборах
Ситі не волею.
Хто в тюрмах,
Хто у лікарнях.
З тяжкою долею.
Дмитро Дідківський
       1998 рік.
 Російська версія вірша.